Breadcrumbs

Ви тут: Home Міфи і легенди Господь і квіти

Господь і квіти

Був сонячний ранок. У райській долині квіти чекали на прихід Господа. Хоч тоді квітам ще дозволялося вільно рухатися по долині, цього ранку вони стояли непорушно у сподіванні ласки Божої.

Ось надходить Господь. Першу помітив проліску. Вона зустріла Його поглядом синіх оченят, у яких було стільки надії. Господь ласкаво доторкнувся квітки і промовив:

-  Будеш ранньою весняною квіткою. Виростай першою, сповіщай прихід весни!

Почувши Господню мову, фіалочка подумала: “Щаслива проліска, вона приноситиме радісну звістку. А то ж так приємно дарувати радість усім навкруги!” За такі хороші думки Господь нагородив фіалочку ніжними пахощами. Відтоді вона стала першою пахучою весняною квіткою.

Підійшов Господь до троянди. Зарожевілася квітка від щастя і потягнулася вгору, щоб вдячно торкнутися Господньої руки. Від гарячого почуття захоплення і відданості її туго завиті пелюстки розгорталися і щораз густіше наливалися чудовими барвами. І почула вона слова Господа:

- Розів’єшся пишним квітом. Будеш найгарнішою квіткою на землі.

Біла лілея зустріла Господа з побожно схиленою голівкою, ледве чутно

шепочучи слова молитви-привітання. Так і зосталася вона назавжди побожною квіткою, квіткою чистоти. З того часу люди несуть лілею у Божий храм і кладуть її перед вівтарем Божої Матері.

Пішов Господь далі долиною. Горицвіт, шавлія, м’ята, подорожник, звіробій, золототисячник, валеріана, ромен і багато інших гуртом припали до ніг Милосердного. Господь благословив їх і промовив:

- Допомагайте людям у біді! Ростіть, всмоктуйте соки землі, ловіть сонячне проміння! Збирайте ліки у своїх листочках, у корінцях, у насінні! Кожен з вас буде мати в собі ліки від якоїсь хвороби.

Була там і конвалія.

-  Господи! - озвалася вона несміливо. - Я хочу робити добро людям, та чи знайдуть вони мене в лісових тінистих схованках? До того ж я мала й непомітна.

І почула відповідь:

- Не турбуйся, квіточко, люди будуть шукати і знаходитимуть тебе. Для того даю тобі дивні пахощі, а разом із цим у своїх дрібних білих квітках-дзвіночках матимеш дорогі ліки для серця.

Поблизу стояв будяк. Почувши розмову, він запишався: коли невеликі квітки мають таке важливе призначення, то йому, будякові, буде дане ще важливіше! Він гордо випростався, розштовхав своїм жилавим листом менші рослини - того притиснув до землі, тому обірвав гілочки - і приступив до Господа. Тож був покараний за зухвальство та зневагу до менших:

-  Нікому не буде користі з тебе! Ніяка тварина не захоче живитися твоїм листям, бо на ньому виростуть тверді колючки, - сказав Господь і пішов далі. Будяк здригнувся і в думці гірко покаявся. Тоді Милосердний повернувся і промовив:

-  Будеш рятувати верблюдів від голодної смерті в пустелях.

Ішов Господь далі й далі. Кожній зустрічній квітці давав якесь доручення. Нарешті захотів присісти й відпочити. Озирнувся навкруги, а вже соняшник підставив свій міцний стовбур, щоб Господу було до чого прихилити спину, простяг широке листя, щоб зробити холодок. Його велика квітка випнула свої жовті пелюстки, запрошуючи бджіл звеселити Господа бджолиним гудінням - музикою. І нагородив Господь добру рослину за таку увагу:

-  Станеш у великій пригоді людям. З твоєї квітки бджоли збиратимуть нектар і перероблятимуть його на мед, а в насінні будеш мати цінну поживу для людей. Для того вони тебе й вирощуватимуть. Всі тебе любитимуть і шануватимуть.

Відпочив Господь і пішов далі. Поміж сірим камінням стояла бідна непомітна квітка.

- Де ти примостилася, моя дитино, чому не йдеш до веселого гурту на зелені трави? - запитав Господь.

-  А це каміння, Боженьку, залишити самотнім? Без мене не буде тут життя.

Зворушила Господа така відповідь. Він вирішив дати цій квітці особливе завдання.

-  Будь ломикаменем! Даю тобі незвичайну силу проростати крізь твердий ґрунт, пробивати у своєму рості каміння. Розцвітай синім і фіолетовим квітом! Не бійся тяжкої праці та невигоди! Давай іншим приклад витривалості й мужності!

Господь помітив, як схвильовано ворушилися листочки однієї квіточки, як голівка її то нахилялася, то піднімалася вгору, ніби подавала знаки.

-  Чого ти так непокоїшся, квіточко?

-  Бедрикові загрожує небезпека, Боженьку! Тут літають пташки, можуть схопити цю корисну комаху. Нехай би ховався під моє листячко!

-  Така ти добросердна рятувальниця? Ну, коли вже маєш до цього нахил, рятуй людей! Звелю вітрам рознести твоє насіння по схилах вулканів. Люди, що там оселилися, не можуть відчути наближення підземного вибуху, а ти кожного разу перед вибухом розквітай червоним квітом і тим попереджай про небезпеку. Люди будуть тобі вдячні, бо матимуть час урятуватися. Називатися будеш королівська примула.

Обійшов Господь усю широку долину, не минув жодної квітки. Здавалося, всіх наділив призначенням. Аж ось біля самої вихідної брами ступив на тверде зелене листя.

- Чого це ти, барвінку, так низенько розіслався по вологій улоговині?

- Стелюся, Боже, килимом Тобі під ноги, щоб перейшов по сухому.

-  Ніжне серце маєш, рослино моя! За це всі й усюди тебе любитимуть, молоді дівчата будуть тебе садити і плекати; пісні про тебе співатимуть. Не завмирай на зиму і під снігом залишайся свіжим! Весели всіх навкруги зеленим листом! А як доведеться кому покинути рідний край і жити на чужині, заглядай йому в душу ясним синім очком, злагіднюй його тугу! - промовив Господь і вийшов з долини.

Так і до наших часів квіти виконують завдання, що їх того ранку поклав на них Господь Сотворитель.

Д. Лагода